ПОВІДОМЛЕННЯ ПРО УХВАЛЕННЯ РІШЕННЯ СУДОМ по справі №216/910/22

Справа № 216/910/22

Провадження № 2/216/1837/22

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2022 року                                         місто Кривий Ріг

Дніпропетровської області

Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Онопченка Ю.В.,

за участю:секретаря судового засідання Авшаряна С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Кривому Розі цивільну справу за позовною заявою Остапенко Наталії Вікторівни до Остапенка Андрія Олександровича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог – Чернова Ольга Олександрівна, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -

в с т а н о в и в:

22 лютого 2022 року позивач звернулася до Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області з позовом до Остапенка Андрія Олександровича про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Позовна заява мотивована тим, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло, позивачу, доньці та сину позивача – Чернові (Остапенко) Ользі Олександрівні, Остапенку Андрію Олександровичу на праві спільної сумісної власності належить квартира за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Тополина, буд. 31, кв. 30. У вищевказаній квартирі в даний час позивач проживає сама, донька після укладення шлюбу проживає за іншою адресою, а син на початку грудня 2014 року виїхав до Російської Федерації, та в 2015 році отримав громадянство тієї країни. На сьогоднішній день відповідач не підтримує зв’язок з позивачем, уникає спілкування, разом з тим, вона вимушена сплачувати за нього комунальні платежі, та позбавлена можливості оформити субсидію, а тому просила визнати його таким, що втратив право користування житловим приміщенням за вказаною адресою.

Позивач у судове засідання не з’явилася, її представник Довбня О.В. надав суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, не заперечує проти заочного розгляду справи.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору у судове засідання не з’явилися, про час, день та місце слухання справи повідомлялися належним чином.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що в заочному порядку у задоволенні позову слід відмовити.

Судом встановлено, що Остапенко Наталія Вікторівна являється матір’ю Остапенко (Чернової) Ольги Олександрівни, 10.03.1985 року народження, та Остапенка Андрія Олександровича, 10.12.1991 року народження, що підтверджується свідоцтвами про народження, та свідоцтвом про одруження (а.с.16, 17, 21).

Згідно відомостей зі свідоцтва про право власності на житло виданого на підставі розпорядження відкритого акціонерного товариства «Силікат» № 26 від 20.10.1995, Остапенко Наталії Вікторівні, Остапенко Ользі Олександрівні, Остапенку Андрію Олександровичу належить на праві приватної спільної сумісної власності трьохкімнатна квартира за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Тополина, буд. 31, кв. 30 (а.с.23-25).

Відповідач зареєстрований за вищевказаною адресою, однак не проживає там з 2014 року по теперішній час, що підтверджується актом від 15.02.2022, посвідченого майстром ТОВ «Сітісервіс-КР» (а.с.26).

Частиною першою ст. 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 41 Конституції України та ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об’єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов’язків власник зобов’язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Статтею 405 ЦК України передбачено, що член сім’ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім’ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Однак, як встановлено в ході судового розгляду, відповідач є не тільки членом сім’ї позивача, а й співвласником спірної квартири, а відтак, має всі правомочності власника щодо володіння, користування та розпорядження вказаним житлом.

Відтак, положення статті 405 ЦК України у даному випадку не підлягають застосуванню, оскільки регулюють питання втрати права на користування житлом особами, які мають статус тільки члена сім’ї власника житла.

Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Інформація, що міститься у акті від 15 лютого 2022 року свідчить про відсутність відповідача у вказаному житлі з 2014 року, однак не спростовують той факт, що останній є співвласником квартири, право на користування якою за ним позивач просить визнати втраченим.

Спірна квартира є спільним сумісним майном сторін, та третьої особи, а отже відповідач є співвласником вказаного приміщення, а тому не може бути визнаний таким, що втратив право користування указаним житлом відповідно до статей 319, 321 ЦК України.

Вказаний висновок узгоджений з постановою Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 647/1683/15-ц (провадження N 61-4509св18).

Європейський суд з прав людини у ряді рішень зауважує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.

У практиці Європейського суду з прав людини напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. Європейський суд з прав людини констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Тлумачення та застосування національного законодавства – прерогатива національних судів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Європейського суду з прав людини.

У своїй діяльності Європейський суд з прав людини керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу», враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб’єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Таким чином, враховуючи вищенаведені норми законодавства, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності, враховуючи встановленні у судовому засіданні обставини, зокрема те, що відповідач є співвласником спірної квартири, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав позбавлення останнього права на користування цим житлом як однієї із правомочностей власника, оскільки це призведе до свавільного втручання у право власності особи, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 5, 12, 13, 81, 211, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280-282, 354 ЦПК України, ст.ст. 317, 319, 321, 391, 405 ЦК України, суд -

у х в а л и в:

У задоволенні позову Остапенко Наталії Вікторівни до Остапенка Андрія Олександровича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог – Чернова Ольга Олександрівна, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржено позивачем до Дніпровського апеляційного суду, шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

- позивач: Остапенко Наталія Вікторівна, 02.07.1963 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків – 2319308123, місце проживання: 50000, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Тополина, буд. 31, кв. 30;

- відповідач: Остапенко Андрій Олександрович, 10.12.1991 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків – 3358114758, місце реєстрації: 50000, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Тополина, буд. 31, кв. 30;

- третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Чернова Ольга Олександрівна, реєстраційний номер облікової картки платника податків – 3111517647, місце проживання: 50000, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, провулок Бульварний, буд. 13, кв. 109.

Суддя                                                                        Ю.В.Онопченко