ПОВІДОМЛЕННЯ ПРО УХВАЛЕННЯ РІШЕННЯ СУДОМ по справі №216/1849/21

Справа № 216/1849/21

Провадження № 2/216/638/22

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 лютого 2022 року                                         місто Кривий Ріг

Дніпропетровської області

Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Онопченка Ю.В.,

за участю:секретаря судового засідання: Авшаряна С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Кривому Розі цивільну справу за позовною заявою акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до Клочкова Олександра Олександровича про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и в:

05 квітня 2021 року представник акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі АТ КБ «ПриватБанк») звернувся до Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області з позовом до Клочкова О.О. про стягнення заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, Клочков О.О. звернувся до позивача з метою отримання банківських послуг, у зв’язку з чим підписав заяву б/н від 23.07.2012, та підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг», Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг (далі – Договір), який містить в собі умови договору банківського рахунку та кредитного договору, що підтверджується підписом у заяві. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту АТ КБ «ПриватБанк» керувався п.п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Договору, на підставі яких відповідач при укладанні Договору дав свою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою АТ КБ «ПриватБанк».

АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов’язання за договором про надання банківських послуг виконав в повному обсязі, а саме: надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач порушив умови Договору в частині своєчасного погашення платежів АТ КБ «ПриватБанк», у зв’язку з чим станом на 17.03.2021 виникла заборгованість в розмірі 13682,73 грн, з яких: 11921,90 грн – заборгованість за тілом кредиту, в тому числі 0,00 грн – заборгованість за поточним тілом кредиту; 11921,90 грн – заборгованість за простроченим тілом кредиту, 0,00 грн – заборгованість за нарахованими відсотками, 1760,83 грн – заборгованість за простроченими відсотками, 0,00 грн – заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, 0,00 грн – нарахована пеня, 0,00 грн – нараховано комісії.

Представник позивача у судове засідання не з’явився, надав суду заяву про розгляд справи без його участі, позов підтримує в повному обсязі, не заперечує проти заочного розгляду справи.

Відповідач у судове засідання не з’явився, про час, день та місце слухання справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду не відомі.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що в заочному порядку, позов підлягає частковому задоволенню.

Судом встановлено, що Клочков О.О. підписав заяву б/н від 23.07.2012, та підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг», Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг, який містить в собі умови договору банківського рахунку та кредитного договору, що підтверджується підписом у заяві (а.с.16).

До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна Contract», «Універсальна Cold» та Умови та Витяг з Правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а.с.17-43).

В порушення умов Договору, відповідач допустив прострочення повернення кредиту і сплати відсотків, внаслідок чого заборгованість останнього станом на 17.03.2021 складає 13682,73 грн, з яких: 11921,90 грн – заборгованість за тілом кредиту, в тому числі 0,00 грн – заборгованість за поточним тілом кредиту; 11921,90 грн – заборгованість за простроченим тілом кредиту, 0,00 грн – заборгованість за нарахованими відсотками, 1760,83 грн – заборгованість за простроченими відсотками, 0,00 грн – заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, 0,00 грн – нарахована пеня, 0,00 грн – нараховано комісії, що підтверджується розрахунком (а.с.5-13).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов’язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв’язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Як правило, застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв’язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, тому він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов’язання виконати боржником обов’язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, у разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві позичальника відсутні умови договору щодо права на одержання від позичальника відсотків за користування кредитом та встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов’язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Разом з цим, банк, пред’являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім заборгованості за кредитом (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за простроченими відсотками.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна Contract», «Універсальна Cold» та Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку, як невід’ємні частини спірного договору, які визначають пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов’язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов’язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка з сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

У даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомого належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини в основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов’язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їх характер, цільове спрямування та об’єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме: встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід’ємну складову змісту договору.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між інтим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява №28342/95, § 61). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява №17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява №20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «8. S.W. проти Сполученого Королівства», заява №20166/92, § 36).

Суд вважає, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна Contract», «Універсальна Cold» та Умови та правили надання банківських послуг в ПриватБанку, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 23.07.2012 шляхом підписання анкети-заяви. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність за порушення термінів виконання договірних зобов’язань.

Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов’язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред’явив.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ «Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-ХІІ).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-ХІІ споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов’язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов’язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина Козлова Дмитра Олександровича щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року №543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд вважає, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17, яка відступила від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року (провадження №6-144цс14).

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з Клочковим О.О. АТ КБ «ПриватБанк» дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону №1023-ХІІ про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з’ясування змісту кредитного договору.

Крім того, суд враховує те, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 23.07.2012 у вигляді анкети-заяви, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).

Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, та наявність права на їх захист через суд – шляхом зобов’язання виконати божником обов’язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Відповідно заявлених позовних вимог та наданого розрахунку розмір заборгованості за тілом кредиту складає 11921,90 грн, та підлягає стягненню в примусовому порядку з відповідача.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За приписами ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана юридичною особою складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати, та для позивача при зверненні до суду з даним позовом, станом на 2021 рік, складала 2270 грн.

З урахуванням часткового задоволення позову з відповідача на користь позивача підлягає відшкодуванню судовий збір в розмірі 1977,87 грн (11921,90 х 2270 : 13682,73 = 1977,87).

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 5-8, 10, 11, 12, 13, 141, 264-265, 280-282 ЦПК України, ст.ст. 526, 527, 530, 610, 1048, 1049 ЦК України, суд -

у х в а л и в:

Позовну заяву акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до Клочкова Олександра Олександровича про стягнення заборгованості – задовольнити частково.

Стягнути з Клочкова Олександра Олександровича на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 23.07.2012, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 11921,90 грн (одинадцять тисяч дев’ятсот двадцять одна гривня дев’яносто копійок).

Стягнути з Клочкова Олександра Олександровича на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір в сумі 1977,87 грн (тисяча дев’ятсот сімдесят сім гривень вісімдесят сім копійок).

В іншій частині позову – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржено позивачем до Дніпровського апеляційного суду, шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

- позивач: акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», ЄДРПОУ: 14360570, місце знаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1д;

- відповідач: Клочков Олександр Олександрович, 20.03.1984 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків – 3076022731, місце проживання: 50000, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Старовокзальна, буд. 99, кв. 1. 

Суддя                                                                Ю.В.Онопченко